Тарасу Шевченку - Артём Лоик

Час прийшов пишу до тебе

Як живеш, як твоє небо?

Як вірші, як твої рими бро?

Э ти і я, де ти і я, і три хвилини про

Нас с тобою під небом, тут ліпше чи там?

Ти краще писав від мене, — я краще читав

Я пропоную не тягнуть і заглянуть в майбуть

Спитаєш, — чи нема кріпатства за вікном?

— Мабуть

Не суди ходи сюди — ми і досі в куті, —

В інстаграмі пости і селфі куті

Я розповім, що таке влог і що таке є блог

I що частіше з нами Бог, точніше з нами борг

Загубився з орбіт, — так залітай на біт!

Ми писали обіт — вони чули — обід

Де фундамент осів — звикли стіни білить

I зправа тисячі красивих слів, тільки зліва болить,

А ми від тебе до мене — намалюємо хорду

Тут вірші твої — меми їх повторюють гордо,

А культура — краще промовчу…

Нам наклали на голову і сказали відтепер такий козацький чуб

І такий устрій, що очі зупинились на люстрі…

Я як і ти можу спокійно «перейти на русский»

А після легко повернутись додому немов би…

У нас, як в школі, в поведінці проблеми — не в мові!

Твоїх ягнят зарізали, не поперхнувшись — з'їли,

А вцілівших повезуть на Схід — КАМАЗи і ЗІЛи

Їх президент сидить по вілам — не по казематам

З указами, — не вистачає тим указам мату!

Є, як не кидай свої відверті думи

Немов каміння, — все одно не долетять до Думи!

Вони із тронів не терплять невдах

Проходьте далі по колу — не в дах!

Зі страшним посміхом, поспіхом, рими пострілом

З Господом досвітлу, до столу — простору, осторонь

Постерів, новомодних апостолів, невимовних, як тости слів

Я немов би за грати сів, але вдосталь заграти сил!

Такий мій реп — словесна гри мить

Рими кричать басуха гримить!

Роки ідуть, очі темніють,

А я і досі окрім репа нічого не вмію!

І мені класти на моду, за «тру» — не процент!

Я всі свої десять альбомів все тру їм про це!

Не знаю як ти, бо в тумані деталі

Але мої кращі вірші — навіть не твої невдалі!

І тут як ямби глибокі у нас глубокі ями…

Не переможем допоки не перетворим я в ми!

Учив нас як міг ти, не повзати — бігти!

Не вигризали своє — гризли на пальцях нігти!

Плодили ненависть!

На ділі — не на лист!

Плодились — знімались!

Терпіли — тримались!

Ми кохали — впивались!

Якось співали, бовало

Разом згорали — хто совість, хто свою користь вбивали!

І останніх було значно менше — одиниці…

Один закрив собою, — інший закрив зіниці!

Власне нічого не змінилось за вікном, окрім

Кричить гучніше «Заповіту» — «попа как у Кім»